Той, хто скаже, що у селі нудно, просто ніколи не жив у селі. Бувають такі трапляються виверти, що аж не віриться в те, що таке могло статися.
Так вже сталося, що змалечку серед чоловіків нашого роду не було плаксіїв та скігліїв(звичайно, окрім мене). До будь-яких життєвих ситуацій намагалися ставитися з гумором. Така суто українська захисна реакція: посмійся над горем, мо полегшає. І взірцем для мене в цьому були дід та батько з дядьками. Життя в нього було нелегке, але жартувати він любив, часто на грані фолу, як зараз кажуть. До кожної ситуації підходив з гумором, схованим під насупленими бровами та жорстким характером. Але любили його всі: і діти, і онуки.
Якось сталася з дідом така пригода. Дід любив виноград, мав власний невеличкий виноградничок, сорти були простенькі(плавай, ізабела, каберне), але винограду вистачало всім. Звичайно, робили вино. Якось восени дідвирішив процідити молоде вино, а шкуринки ягід з виноградними кісточками викинути. Задумав - зробив. Чисте вино стоїть у бутилях, а винна макуха(ну, як її ще назвати) була винесена на смітник. Що з нею ще робити? Дід викинув - та й по всьому. А півень здибав це щастя алькоголіка. Надзобався досхочу. Прийщов до курника, захмілів і впав як мертвий. Баба моя побачила такий збиток, давай до діда:"Сашко, а що то з півнем?" Ну, дід глянув, почухав голову:"Здох, мабуть, - каже, - а так чорти його розбере, що з тим півнем. Не знаю!" Та й пішов вправлятися по господарству. Баба побідкалася, а що робити? Мабуть, що здох, дорізати на борщ не стала, а от пір'я пообскубла. Воно хоч не гусяче, на подушки не піде, а на перини - підійде.Самого півника - у відро та й винесла в очерет до річки.
Голий півень у холоді очуняв, протверезів та й пішов собі додому. Зранку дід бабу гукає:" Параско, піди глянь он на курей" І сміється. Баба злякалася, що може ще якась курка здохла, а коли вийшла, то попбачила, як голий півень хазяйновито ходив поміж курочок, щось там квоктів і на похмілля їв зерно.
Так вже сталося, що змалечку серед чоловіків нашого роду не було плаксіїв та скігліїв(звичайно, окрім мене). До будь-яких життєвих ситуацій намагалися ставитися з гумором. Така суто українська захисна реакція: посмійся над горем, мо полегшає. І взірцем для мене в цьому були дід та батько з дядьками. Життя в нього було нелегке, але жартувати він любив, часто на грані фолу, як зараз кажуть. До кожної ситуації підходив з гумором, схованим під насупленими бровами та жорстким характером. Але любили його всі: і діти, і онуки.
Якось сталася з дідом така пригода. Дід любив виноград, мав власний невеличкий виноградничок, сорти були простенькі(плавай, ізабела, каберне), але винограду вистачало всім. Звичайно, робили вино. Якось восени дідвирішив процідити молоде вино, а шкуринки ягід з виноградними кісточками викинути. Задумав - зробив. Чисте вино стоїть у бутилях, а винна макуха(ну, як її ще назвати) була винесена на смітник. Що з нею ще робити? Дід викинув - та й по всьому. А півень здибав це щастя алькоголіка. Надзобався досхочу. Прийщов до курника, захмілів і впав як мертвий. Баба моя побачила такий збиток, давай до діда:"Сашко, а що то з півнем?" Ну, дід глянув, почухав голову:"Здох, мабуть, - каже, - а так чорти його розбере, що з тим півнем. Не знаю!" Та й пішов вправлятися по господарству. Баба побідкалася, а що робити? Мабуть, що здох, дорізати на борщ не стала, а от пір'я пообскубла. Воно хоч не гусяче, на подушки не піде, а на перини - підійде.Самого півника - у відро та й винесла в очерет до річки.
Голий півень у холоді очуняв, протверезів та й пішов собі додому. Зранку дід бабу гукає:" Параско, піди глянь он на курей" І сміється. Баба злякалася, що може ще якась курка здохла, а коли вийшла, то попбачила, як голий півень хазяйновито ходив поміж курочок, щось там квоктів і на похмілля їв зерно.
